Кримська декларація: Чому в Трампа дали публічного ляпаса Путіну

Кримська декларація стала очевидною поступкою команди чинного президента США критикам в Конгресі, пересічним американцям, і, врешті-решт, здоровому глузду

Офіційна заява державного секретаря США Майкла Помпео із описом політики США щодо відновлення територіальної цілісності України вийшла несподіваною. Після переговорів у форматі Трамп-Путін, після неоднозначних фраз американського президента стосовно ставлення до анексії Криму Росією, ми нарешті маємо достатньо чіткий, логічний і адекватно написаний документ, який розставляє зовнішньополітичні пріоритети США.

Які полягають у дотриманні принципу недопустимості зміни кордонів між сучасними країнами за допомогою силових методів.

Документ написаний чіткою і зрозумілою мовою, яка не допускає будь-яких подвійних трактувань. І відсилка до декларації Веллеса, прийнятої, до речі, теж в кінці липня 1940 року, тут цілком доречна — документи вельми схожі. До слова, Кримська декларація вийшла навіть жорсткіша за декларацію Веллеса, в якій Радянський Союз, що анексував три балтійські країни, так жодного разу і не був згаданий прямо — його сором’язливо назвали «одним із потужніших сусідів».

Декларація викликала беззаперечне схвалення європейських союзників США. Європейський Союз підтримав Кримську декларацію та вважає, що документ «відображає сильну і принципову позицію США». Міністерство закордонних справ Великої Британії оголосило, що «підтримує тверду заяву Сполучених Штатів про незгоду із незаконною анексією Криму Росією». З аналогічною заявою виступив очільник німецького МЗС. Цілком передбачувано огризнулися в Кремлі. На тлі заяви про неможливість візиту Володимира Путіна до Вашингтону, ця декларація — похоронний подзвін за надіями Росії на подолання міжнародної ізоляції.

З одного боку, у Кримській декларації немає нічого радикально нового. Фактично кожна її теза в той чи інший момент вже була озвучена західними дипломатами. Але одна річ- розмови чи інтерв’ю, а інша річ — документ, що претендує на певну принципову роль у формуванні зовнішньої політики. Звичайно, цей документ не затверджений ні Конгресом, ні президентом США. Але аналогічна декларація Воллеса діяла впродовж більш ніж півстоліття, маючи той самий юридично-правовий статус, і жоден із президентів США не наважився нею знехтувати.

А окрім того, Кримська декларація продемонструвала глибокі методологічні протиріччя між президентом США та його власною командою. Йдеться не про політичний антагонізм – хоч і він, звичайно, наявний. Йдеться про вкрай різні уявлення про те, як робляться важливі справи.

Кримською декларацією Помпео намагається повернути ясність, зрозумілість і якусь логічну послідовність міжнародній політиці США. Яка в останніх декілька тижнів стараннями його боса перетворилась у химерну суміш взаємовиключних заяв, скандалів і не передбачуваних, хаотичних заходів.

Кримська декларація стала очевидною поступкою команди чинного президента США. Поступкою критикам в Конгресі, які почали гуртуватись проти політики президентської адміністрації, забуваючи потроху про партійні відмінності. Поступкою пересічним американцям, більше половини яких, як показали нещодавні опитування, вірить чуткам про те, що в Росії є компромат на Дональда Трампа, за допомогою якого Кремль може впливати на його рішення. Поступкою європейським партнерам, які остаточно втратили орієнтири в потоці непослідовних зовнішньополітичних дій чинного президента США. Поступкою здоровому глузду, врешті-решт.

Добавить комментарий

X

Pin It on Pinterest

X